01
Консультации
Способ пожертвования

Подпишитесь на нашу рассылку новостей

Друзья
Партнеры
Новини
ЩО ТАКЕ ТРАВМА ДИТИНСТВА?

Під час дорослішання багато дітей переживають стресові події. Вони стикаються зі стресогенними ситуаціями, які переживають з різним ступенем важкості, як-от: розлучення батьків чи смерть старших членів сім’ї. Проте не всі події можна кваліфікувати як травматичні. Останніх характеризують якісні зрушення. Серед ознак травматичності подій назвемо раптові або неочікувані події, їхні шокуючі наслідки, смерть, загроза життю чи тілесні ушкодження, суб’єктивне відчуття вкрай інтенсивного жаху, переляку чи безпорадності.

 

Прикладами слугують насильство або сексуальне скривдження дітей, які також можуть бути свідками чи безпосередніми жертвами насильства вдома, на вулиці, у школі; страшні автомобільні й інші аварії; потенційно загрозливі життю хвороби, наприклад, рак, опіки, трансплантація органів; природні й техногенні катаклізми; раптова смерть одного з батьків, брата чи сестри, однолітків; військові, терористичні атаки, статус біженця.

Багато дітей навіть після переживання цих травмуючих подій не виявляють симптомів травми. Причиною травматичного розладу можуть стати такі чинники: рівень психічного розвитку, внутрішня чи набута опірність дитини зовнішнім загрозам, зовнішні джерела підтримки.

У статті термін «діти» вжито на позначення дітей та підлітків. Вік дитини та рівень її розвитку гальмує/посилює ступінь її реагування на травматичну подію. Наприклад, молодші діти, на противагу старшим, виявляються чутливішими до реакції їхніх батьків на травму (незалежно від тривалості переживання події). Якщо їхні батьки достойно переживають цю подію, то молодші діти не мають симптомів серйозної чи довготривалої травми.

Проте зазначмо, що травми, яких зазнають діти в ранньому віці, більшою мірою здатні заподіяти шкоду дитині, аніж хронічні травми в підлітковому віці. Тому, з одного боку, ранній вік може створювати перешкоду проникненню травми вглиб психіки, водночас слугуючи, з іншого боку, чинником суттєвіших зрушень.-Той самий стресор може мати різний ефект на різних дітей, залежно від внутрішніх механізмів стійкості, набутих умінь долати стрес, зовнішніх джерел фізичної, емоційної і соціальної підтримки.

Іноді навіть події, визнані загальнотравматичними (наприклад, коли дитина – свідок багатьох убиств чи жертва зґвалтування), мають різний ступінь травматичності в різних дітей. Часто ми фіксували різний ступінь реакції на однакові жахливі події серед братів і сестер у родині. Приміром, в одній родині, де часто було насильство, батько на очах у дітей застрелив матір і найменшого сина, а потім наклав на себе руки. Проте кожна дитина з тих трьох, які вижили, по-різному реагувала на подію. Найменша дівчинка семи років виявила найглибший ступінь посттравматичного стресового розладу (ПТСР). Чотирнадцятирічний хлопець, не виявивши очевидних симптомів ПТСР чи депресії, мав серйозні проблеми з агресивною поведінкою, що призвело до його госпіталізації*. їхня дванадцятирічна сестра мала незначні симптоми депресії, зосередившись на піклуванні про свою семирічну сестричку.

Як бачимо, травматичний досвід узалежнений не лише від інтенсивності травматичної події, а й від індивідуальних особливостей дитини реагувати на неї. Варіативність реакцій почасти пояснюється тим, що в дітей випрацювані власні способи тлумачення травматичних подій, значущості цих подій щодо самого себе, шляхи подолання психологічного й фізіологічного стресу за підтримки сім’ї чи інших людей як наслідку цих подій, інтегрування цих подій у своє «я».

Описаний у цій статті підхід до лікування передбачає інтервенції для оптимізації кожного з цих кроків під час надання допомоги дітям, щоб впоратися із травматичною подією, і може модифікуватись щодо конкретної дитини.

Підхід грунтується на травмофокусованій когнітивно-поведінковій терапії (ТФ КПТ) і розроблений для дітей відповідно до викладеної у наступному підрозділі процедури виявлення симптомів травми. Терапію не варто застосовувати з дітьми, які не мають симптомів травми. Зокрема діти не потребують усіх компонентів лікування, якщо в них не виявлено симптомів ПТСР, депресії чи тривожності. Отже, з дитиною, у якої простежуємо незначний ступінь прояву симптомів надмірного збудження й уникнення, тривожності та депресії щодо зафіксованого в її пам’яті травматичного досвіду, недоцільно створювати травмонаратив. Натомість така дитина радше потребує лише обговорення власного травматичного досвіду.

До такої дитини краще застосувати послаблену версію ТФ КПТ, що могла б включати, приміром, психоедукацію, тренінг релаксації, афективної модуляції і, можливо, деякі компоненти когнітивного оброблення травматичного досвіду. Хоча це й не виключає безпосереднього обговорення того, що сталося, відводити на цю процедуру багато часу не потрібно.

Книга також пропонує способи лікування ускладненої реакції втрати в дітей, які пережили втрату близької людини за травмуючих обставин. Коли в ситуації смерті близької людини зафіксовано симптоми травми, дитина й батьки не лише мають зважати на них, а й визнати те, що ці симптоми часто заважають і перешкоджають процесові переживання втрати.

Без їхнього виявлення цей додатковий фактор може на довгі роки завдавати шкоди дитині. Представлений у книзі підхід до лікування ускладненої реакції втрати передбачає два послідовні етапи: опрацювання спершу травматичних симптомів, після цього – опрацювання втрати. Компоненти травмофокусо- ваного лікування висвітлено у другій частині, а лікування втрати – у третій.

Діти, у яких простежується важкий ступінь дисфункції в різних сферах, для психічної стабілізації потребуватимуть також інших видів втручань. Врешті бувають ситуації, коли діти, попри переживання надзвичайно стресових подій, здатні адаптуватися до них за підтримки й піклування чи своєчасної до- помоги від інших. Однак значна кількість Дітей, які зазнали травми, на жаль, демонструють ще й емоційні та поведінкові розлади, які впливають на них у підлітковому та зрілому віці.                                                                                                                                                                                                                                                                (Психотерапія з дітьми та підлітками Джудіт Коен\Ентоні Маннаріо)